Джерело: Юридична практика
Автори:
Дмитро Михайленко, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, доцент, д.ю.н.
Юрій Боднарук, помічник судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, доцент, к.ю.н.
Про впровадження інституту так званої цивільної конфіскації наприкінці 2019 року чули та більш-менш обізнані з його механізмом не так багато юристів. Ще менш поінформованими про нього є чиновники, хоча саме вони (та пов’язані з ними звичайні фізичні та юридичні особи) потенційно можуть потрапити під дію відповідних механізмів стягнення. Водночас визнання активу (його частини) необґрунтованим спричиняє не тільки наслідки цивільно-правового характеру (припинення права власності, стягнення відповідної суми), але й дисциплінарного (звільнення з посади, розірвання контракту, припинення повноважень, зокрема суддів, посадовців високого рангу).
З одного боку, коло потенційних відповідачів (особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ОФДМС), перелік яких визначений п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції») є вкрай широким – від звичайних державних службовців, правоохоронців і посадових осіб місцевого самоврядування до суддів, міністрів і депутатів.
З іншого боку, за майже чотири роки дії відповідних норм ВАКС як суд, уповноважений розглядати ці справи, прийняв рішення щодо 8 позовів, 6 з яких вже переглянуто в апеляційному порядку і 1 – в касаційному. Наведена статистика, звісно, свідчить не про низький рівень корупції в нашій країні чи неефективність цього інструмента, а радше про обмеженість ресурсів органів, уповноважених збирати відповідну інформацію та звертатися з позовами. Також слід враховувати, що законом не передбачено необхідність встановлення певних підстав для ініціювання процесу виявлення необґрунтованих активів та початку збору відповідних доказів уповноваженими органами, не встановлено й жодних критеріїв чи пріоритетів, за якими визначається черговість осіб, до яких позиватиметься держава, тому кожен позов на сьогодні є досить неочікуваним та неприємним сюрпризом для відповідача. Отже, з моменту набрання чинності Законом № 263- IX (28.11.2019) для службовців встановлено більш суворий контроль за легальністю походження їх активів.
У фокусі «цивільної конфіскації» як автономного від кримінального переслідування міжгалузевого інституту перебуває вирішення судом цивільного позову держави (в особі прокурора САП) про визнання необґрунтованими активів ОФДМС та стягнення їх / їх вартості (доходів від них) у дохід держави. За своїм механізмом він дещо подібний до повноважень податкових органів в деяких країнах визначати суму податкових зобов’язань з використанням непрямих методів (коли вона визначається не на підставі прямих документів про доходи, а за оцінкою видатків платника, приросту його активів чи способу життя). Так само необґрунтованість активів встановлюється судом у разі, якщо відповідач не довів їх походження із власних законних доходів.
Ядром правового регулювання цього інституту є декілька норм ЦК України, що встановлюють підстави набуття права та припинення права власності у зв’язку з необґрунтованістю активів (ч. 2 ст. 328, п. 12 ч. 2 ст. 346), подовжений строк позовної давності тривалістю 4 роки та початок його перебігу (ч. 5 ст. 258, ч. 7 ст. 261), та глава 12 ЦПК України «Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави», яка складається лише з трьох статей (стст. 290-292). Лаконічність, новизна та деякі прогалини законодавчої регламентації процедури потребуватимуть судового тлумачення широкого спектру питань, що засвідчили вже перші справи цієї категорії. Воно наповнюватиме цей інститут більш конкретними обрисами, надасть йому більшої правової визначеності. Про складність вирішуваних проблем тлумачення свідчить серед іншого і наявність перших окремих думок суддів. На цьому етапі судова практика лише починає формуватися.
У цьому огляді пропонуються для ознайомлення деякі правові позиції ВАКС, що стосуються «розрахункових» аспектів та меж дослідження під час перевірки обґрунтованості активів і підстав для їх стягнення.
Чи мають враховуватися здійснені відповідачем витрати під час визначення його законних доходів?
В одній зі справ вирішувались питання щодо тлумачення поняття «законні доходи» за обсягом та порядку їх підрахунку. За законом суд має перевірити відповідність вартості активу розміру законних доходів відповідача. Водночас термін “законні доходи” означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пп. 7 і 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» (п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України). У цьому контексті позивач наполягав на обмежувальному тлумаченні наведених положень закону: законні доходи, які об’єктивно не могли бути витрачені на придбання спірного активу (витрачені на інші нужди чи залишені в розпорядженні відповідача), на його думку, не мали враховуватися у складі законних доходів для обґрунтування придбання спірного активу, хоча прямої вказівки в законі про це немає. Відповідачі ж, звісно, підтримували протилежне, буквальне, тлумачення, за яким такі суми не мають вираховуватись (відніматись) зі складу законних доходів. Приватним випадком цієї суперечки була дискусія щодо можливості врахування у складі законних доходів відповідачів задекларованих внесків до корпоративного недержавного пенсійного фонду, тобто активів, які залишились в їх розпорядженні, і в принципі не могли бути витрачені на придбання спірного активу.
У цій частині АП ВАКС вирішила відійти від висновків суду першої інстанції (рішення ВАКС від 13.07.2022 у справі № 991/366/22) і підтримала позицію прокурора (постанова АП ВАКС від 14.12.2022 у справі № 991/366/22). Рішення було мотивовано такими міркуваннями:
- позиція відповідачів суперечить законам формальної логіки та природі грошей як еквівалентної вартості, оскільки не можна наявністю в розпорядженні однієї суми коштів (доходів, грошових активів) раціонально пояснити одночасне здійснення витрат на проживання, трансакцій накопичувального характеру (вклади, інвестиції тощо) чи просте збереження (невитрачання) цієї суми коштів і придбання активу, щодо якого ставиться питання про його обґрунтованість, такої самої вартості. Обґрунтовуваний відповідачами підхід фактично виключає можливість перевірити законність джерел значних статків ОФДМС;
- необхідність встановлення реальної (фактичної), а не умовної фінансової спроможності ОФДМС на придбання активу орієнтує і формулювання, вжите в ст. 291 ЦПК України: «були набуті», а не «могли бути набуті»;
- легальне визначення обсягу терміна «видатки» з метою декларування статків публічними службовцями, наведене в абз. 1 п. 10 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», свідчить, що у разі здійснення видатків у особи припиняється право власності на грошові активи, які були витрачені як оплата вартості інших активів (майна, робіт, послуг), що набуваються натомість, і вона більше не має ні юридичної, ні фактичної можливості ними розпорядитися повторно.
Отже, суд під час перевірки обґрунтованості активів зважав на реальну фінансову спроможності ОФДМС придбати спірний актив коштом законних доходів.
Чи додаються доходи за кожною щорічною декларацією ОФДМС?
Ще один важливий і логічний висновок у цій самій справі (суди обох інстанцій тут мали спільну позицію) стосувався порядку розрахунків обсягу законних доходів відповідачів на підставі їх щорічних декларацій. Відповідачі просили суд доходи за деклараціями за кожен рік сумувати між собою.
Аналіз змісту та форми декларації, що подається ОФДМС до НАЗК в електронній формі (відповідно до положень ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції»), на думку суду, свідчить про те, що доходи попередніх звітних років в будь-якому випадку трансформуються або в активи та видатки, що підлягають декларуванню в наступному році, або у видатки чи придбане рухоме майно, які за своєю вартістю не досягають порогу декларування. Тобто доходи усіх попередніх періодів поглинаються даними декларації за наступний звітний період або є такими, що витрачені на дрібні («допорогові») придбання. Тому задекларовані доходи різних періодів не можуть додаватися між собою з метою перевірки обґрунтованості активу за вартісним критерієм. Позиція ж відповідачів була спрямована на штучну мультиплікацію їхніх доходів.
Тож суди дотримувались такого алгоритму: сума задекларованих доходів за певний рік придбання активу (чи період року до дати придбання активу) додається до наявних у нього грошових активів за даними щорічної декларації за попередній рік, доходи за деклараціями попередніх років не додаються.
«Фільтр» мінімального порогу
У ч. 2 ст. 290 ЦПК України вартісний критерій визнання активу необґрунтованим визначається як різниця між вартістю активів і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у 500 і більше разів має перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності Законом № 263- IX, але не перевищувати межу, встановлену ст. 368-5 КК України, тобто 6500 НМДГ. Таким чином, вартість активів має перебувати в діапазоні від 1 003 500 грн (стала величина) до величини, яка є змінною кожного року залежно від розміру НМДГ для цілей кваліфікації кримінальних правопорушень (у 2023 році це, наприклад, 8 723 000 грн).
В одній з останніх справ суд першої інстанції дійшов висновку, що лише частина спірного активу є необґрунтованою, при цьому вартість цієї частини була меншою за мінімальний поріг, встановлений ч. 2 ст. 290 ЦПК України. У результаті суд відмовив у задоволенні позову повністю, включаючи вартість частини необґрунтованого активу (рішення ВАКС від 07.06.2023 у справі № 991/2175/23).
Прокурор вважав такий підхід неправильним, наполягав на тлумаченні, за яким у дохід держави стягується частина активів відповідача, що визнана необґрунтованою, а в разі неможливості виділення такої частини – її вартість, і таке стягнення має відбуватись незалежно від співвідношення такої вартості зі встановленим порогом у 500 розмірів прожиткових мінімумів, оскільки обмеження щодо вартості активів за ч. 2 ст. 290 ЦПК України, на його думку, стосується лише етапу подання позову, крім того, відсутня пряма норма про відповідну підставу для відмови у стягненні.
Апеляційна палата ВАКС погодилась із колегією суддів суду першої інстанції (постанова АП ВАКС від 23.08.2023 у справі № 991/2175/23). Суд дійшов висновку, що встановлений ч. 2 ст. 290 ЦПК України вартісний поріг є складовою частиною підстави визнання активу необґрунтованим та його стягнення, недосягнення якого за результатами розгляду справи по суті є окремою підставою відмови в позові. Основними мотивами такого висновку зазначено: (1) необхідність дотримання справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами за стандартами практики ЄСПЛ у справах щодо контролю з боку держави за використанням власності, зокрема щодо цивільної конфіскації необґрунтованих активів; (2) результат тлумачення положень стст. 81, 290, 291 ЦПК України у їх взаємозв’язку, зокрема, норма абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України містить в собі дефініцію, що необґрунтованість активів означає наявність визначеної ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці між вартістю таких активів та законними доходами відповідача; (3) необхідність встановлення явності (очевидності) необґрунтованості спірного активу, обумовлену специфікою цієї категорії справ, у тому числі низьким (порівняно з кримінальною конфіскацією) стандартом доказування та характером доказів, що часто передбачають розкриття інформації про сімейні, дружні та інші тісні відносини, стиль життя, витрати й інші обставини особистого характеру, тобто втручання у приватне життя відповідачів й інших осіб у зіставленні з (4) вагомістю негативних правових наслідків для відповідача в разі визнання його майна необґрунтованими активами.
Ізольоване тлумачення норми (на якому наполягав прокурор), за яким вказаний поріг має перевірятися тільки на етапі подання позову, призвело би до втрати дієвості досліджуваної норми. Так, на етапі подання позову формування його ціни є позицією прокурора, обґрунтованість якої не перевіряється (і не може бути перевірена) судом під час відкриття провадження та призначення справи до розгляду – до завершення судового розгляду не вислухана думка відповідача, не розглянуті його доводи та докази, отже, в позивача відсутні перешкоди на власний розсуд зазначати ціну позову вище порогу. Також, якщо абсолютизувати позицію прокурора, у разі визнання судом необґрунтованою незначної частину активу (наприклад вартістю 100 грн), це спричинило б не тільки стягнення цієї суми, а й настання інших, значно вагоміших негативних правових наслідків для відповідача. Очевидно, що баланс між суспільними та приватними інтересами в такому разі було би порушено. Іншими словами, якщо в результаті судового розгляду буде встановлено, що вартість активу / тієї частини активу, що визнається необґрунтованою (тобто придбана за рахунок невідомих чи незаконних джерел), є меншою за 1 003 500 грн, суд має відмовити в її стягненні.
Коли суд має перевіряти достатність законних доходів третьої особи (юридичного власника спірного активу) і чи є такий висновок вирішальним?
Враховуючи комплексність і специфіку впроваджених інструментів протидії корупції, не виключається, що службовці можуть здійснювати приховане набуття майна з оформленням прав на родичів чи інших підставних осіб. Закон передбачає можливість конфіскації й таких активів. У справі № 991/366/22 відповідачі наполягали на тому, що закон не передбачає можливості перевірки фінансової спроможності юридичних власників спірних активів (яких позивач вважає лише формальними власниками). Тактика прокурора в подібних випадках полягала у тому, щоб спробувати довести не тільки опосередковане володіння ОФДМС спірним активом, але й (за можливості) неспроможність титульного власника придбати його самостійно.
Суд у цій дискусії висловив таку позицію. У разі якщо (1) позивачем у справі про стягнення необґрунтованих активів позов подано до іншої (третьої) фізичної чи юридичної особи, яка за версією позивача набула у власність такі активи за дорученням ОФДМС, або якщо така ОФДМС, за версією (твердженням) позивача, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; (2) позивачем на підтвердження доводів про набуття активу суб`єктом декларування опосередковано (шляхом оформлення права власності за третьою особою) висуваються аргументи (надаються докази) щодо відсутності фінансової спроможності такої третьої особи на придбання спірного активу (активу, про необґрунтованість якого заявлено позов), суд має перевірити такі доводи. Водночас положення, передбачені, зокрема, главою 12 розділу ІІІ ЦПК України, стосуються виключно ОФДМС. Тому під час перевірки фінансової спроможності третьої особи на придбання спірного активу суд враховує надані сторонами докази за загальними для цивільного процесу правилами та стандартом доказування.
Утім, висновок суду про фінансову неспроможність третьої особи придбати спірний актив не може однозначно свідчити про належність такого спірного активу відповідачу (ОФДМС), адже реальним (фактичним) власником може виявитися інша особа (не відповідач), тому цей висновок має враховуватися (зіставлятися) в сукупності з іншими доказами позивача та відповідача на підтвердження/спростування набуття активу саме відповідачем (суб`єктом декларування). Так само і протилежний висновок суду про фінансову спроможність третьої особи самостійно набути спірний актив не може однозначно свідчити про належність такого спірного активу цій третій особі (і відповідно, про безпідставність позову), адже не виключається формальне оформлення відповідачем (суб`єктом декларування) права власності на фінансово спроможну третю особу саме з метою приховання реального власника.
***
Таким чином, позиція АП ВАКС під час перевірки вартісних критеріїв необґрунтованості активів полягає серед іншого в такому: (1) суд має зважати на реальну фінансову спроможність службовця придбати спірний актив коштом законних доходів, тому витрачені на інші потреби та невитрачені заощадження мають бути вирахувані; (2) сума задекларованих доходів за певний рік придбання активу (чи період року до дати придбання активу) додається до наявних у нього грошових активів за даними щорічної декларації за попередній рік, доходи за деклараціями попередніх років не додаються між собою; (3) встановлений ч. 2 ст. 290 ЦПК України вартісний поріг (1 003 500 грн) є складовою частиною підстави визнання активу необґрунтованим та його стягнення, недосягнення якого за результатами розгляду справи по суті є окремою підставою відмови у позові; (4) суд має перевіряти достатність законних доходів третьої особи (юридичного власника спірного активу) в разі висунення прокурором відповідних доводів, але відповідний висновок не є вирішальним.